"Так" сказав Михайло ВОЛИНЕЦЬ,на питання «Чи страйкуватиме вся Україна, чи вона скотиться до рабства?» 11 березня в Кривому Розі, у приміщенні, відомім як офіс криворізької організації Української народної партії, відбулася прес-конференція голови Конфедерації вільних профспілок України, народного депутата України Михайла ВОЛИНЦЯ. Разом із ним у ній взяли участь голова криворізької організації НПГУ України Юрій САМОЙЛОВ і голови первинних організацій цієї незалежної профспілки на ВАТ «КЗРК» та ВАТ «Суха Балка». Велику організаційну роботу з її підготовки провела наша активна просвітянка і одночасно секретар Криворізького міського правозахисного товариства Валентина КРИВДА. Михайло ВОЛИНЕЦЬ на цій зустрічі з криворізькими журналістами не тільки відповів на багато численні запитання, а й конкретно й дохідливо розповів багато цікавих речей, що стосуються сучасного становища України, зокрема, - найманих робітників, які працюють на гірничо-видобувних підприємствах. У цьому числі ми подаємо фрагменти, де він розповів про суть двох документів, які будь-що намагаються зробити чинними законами України: це проект нового Трудового кодексу про працю і проект пенсійної реформи в України. ТЕМОЮ №1 в березні цього року в нашій державі будуть два питання. Перший – це прийняття нового Трудового кодексу і друге – прийняття Закону про пенсійну реформу.. Питання надзвичайно резонансні. І в ході цієї прес-конференції ми повинні кожен для себе попередньо з’ясувати, чи страйкувати вся Україна у зв’язку з прийняттям таких кабальних і досить незручних для населення законодавчих документів., чи справді Україна скотиться до рабства. Експерти Міжнародної конфедерації профспілок (їх штаб-квартира знаходиться в Брюсселі) зробили вже два заключення про те, що даний зміст законопроекту (він у Верховній Раді України розглянутий у першому читанні) порушує Конвенцію Міжнародної організації праці, до того ж, практика застосування в Україні законів така, що ці закони ще більше викривляються (бо крім них, ще приймаються окремі положення, підзаконні акти, нормативні акти роботодавців і т.п.), - і в результаті навіть діючий Кодекс законів про працю сьогодні не виконується, його роботодавці й органи влади не дотримуються, і він залишається одним із кращих в Європі, хоча ми знаємо, що він прийнятий у 1971 році, в нього було внесено кількасот різних змін протягом цих десятків років і він адаптований до ринкових умов. Тому в умовах кризи немає ніякої потреби сьогодні приймати новий Трудовий кодекс, який набагато гірший. Крім того, я як голова Конфедерації профспілок України, написав звернення і скарги в Міжнародну організацію праці (штаб-квартира якої знаходиться в Женеві), від якої ми маємо також експертні оцінки щодо того, що новий проект Трудового кодексу суперечить Конвенції №87. (це Конвенція про право на свободу асоціацій). А також – Конвенції №98 (про укладання колективних договорів та угод). Якщо подивитися, то там є також порушення і Конвенції №95 (це право на винагороду). Та коли ми подивимося ще глибше, то ми одразу побачимо, що там порушена і Конвенція №1 (вона, до речі, не ратифікована в Україні), де йде мова про право на 8-годинний робочий день. Уже сьогодні люди працюють по 12-15 годин у день і не отримують за це винагороду, їм часто не виплачують винагороду за працю у вихідні і святкові дні... Дуже часто роботодавець приймає людину на роботу, примушує працювати по 12 годин, а потім (таке нерідко буває) вона шість місяців працює і їй створюють такі умови, що вона змушує звільнюватись. А коли ми починаємо розбиратися в інспекції праці, то роботодавці кажуть, що людина сама звільнилась і не дозволила розібратися й змінити її умови праці на належні, тобто ще й роблять цю людину, яка потерпіла, винуватою. Стаття 143 проекту нового Трудового кодексу передбачає (це частина друга), що роботодавець може збільшити робочий тиждень від 40 до 48 годин (і навіть більше) у тому випадку, якщо працівник знаходиться у режимі очікування до виконання робіт. З цього приводу я приведу такий приклад… Припустімо, я роботодавець і працюю в будівельній сфері, не забезпечив працівників бригади необхідними будівельними матеріалами, не організував процес належним чином, а люди в цей час виконували якусь другорядну роботу, а через шість годин я завіз матеріали і сказав: будете працювати повний робочий день, вісім годин, а до цього ви не працювали, а знаходились у режимі очікування. Тобто, якщо приплюсувати до 6-ти ще 8 годин, то вийде в сумі 14. Крім того, в цій статті 143 проекту Трудового кодексу передбачено, що роботодавець може збільшити робочий тиждень працівникові від 40-ка годин аж до 48-ми і навіть більше. А згідно зі статтею 28 роботодавець для контролю може використовувати технічні засоби, а це – відеозаписи, використання підслуховуючих пристроїв та багато інших речей. А такі норми закладаються в законодавство для того, щоб взяти під повний контроль кожного працівника. А якщо ці позиції будуть зафіксовані в законі, то також будуть використовуватися у якості доказової бази в суді. А в другій частині статті 13 цього проекту передбачено, що роботодавець буде мати право регулювати соціально-трудові відносини, видаючи нормативні акти (це накази, розпорядження, статутні положення щодо роботи того чи іншого підприємства). В іншій же статті передбачено, що не обов’язково заключати колективні договори та угоди. Також виписані й такі норми, за якими виходить, що роботодавець не зацікавлений у тому, аби діяли профспілки. В тій же 143-й статті Трудового кодексу записано, що якщо збільшується робочий тиждень і зростає кількість робочого часу, то це робиться за згодою працівника і профспілки, а якщо там профспілки немає, то – за згодою уповноваженого самим роботодавцем працівника на підприємстві. – Тобто, роботодавець сам призначатиме собі маріонетку, який ніби діятиме від імені всього трудового колективу. Приблизно два роки тому профспілки організували зустріч із професором РОТАНЬОМ, який живе в Севастополі (а він є чи не єдиним у нас із науковців, які грунтовно займаються вивченням трудового права, а тому є найбільш підготовленим). Тому міжнародна організація праці (МОП) залучала його в свій час протягом кількох років до розробки першої редакції проекту Трудового кодексу, що і був розроблений за участю роботодавців, органів влади і профспілок, і він був нормальним як для того, щоб прийняти. Але коли він потрапив до уряду ЯНУКОВИЧА в 2003 році, то він там і набув уже такого змісту, що його вже неможливо було приймати. А тому як голова Конфедерації звернувся зі скаргою до МОП. Тоді була направлена до нас делегація, яка складалася із 17-ти чоловік, і мені вдалося їй переконливо довести, що цей кодекс справді неможливо приймати, і його відклали. Але до нього знову повернулися, коли змінилася влада, і авторами цього проекту стали три представники «регіоналів»: Василь ХАРА, Олександр СТОЯН і Ярослав СУХИЙ. Ось ці троє прийняли 10 грудня 2010 року на Комітеті Верховної Ради з питань праці і соціальної політики такий документ до розгляду його в другому читанні в парламенті. Причому прийняли рішення чотирма голосами (названі три автори і ще Михайло ПАПІЄВ - теж із партії регіонів, котрий раніше був міністром праці), а всього в Комітеті на той час було десятеро депутатів. Проголосували ж четверо (причому без обговорення). Я був присутній (але я – не член того комітету), неодноразово виступав і намагався привернути увагу до моїх пропозицій, але все було марно. А для того, щоб такі, як я, взагалі там не з’являлися й більше не піднімали питання, то в умовно шостому розділі (в 6-й книзі) проекту передбачені норми репрезентативності (представництва) для профспілок. Тож відповідно до тих норм старі профспілки на всіх рівнях будуть представляти людей найманої праці при заключенні колективних договорів, при веденні переговорів, при укладанні галузевих угод і Генеральної угоди. Також там виписано (дослівно), що «репрезентативні профспілки представляють найманих працівників у Міжнародній організації праці (МОП)», а не репрезентативні (тобто, - незалежні) не зможуть представляти найманих працівників на міжнародному рівні. Я нещодавно повернувся із одного заходу, який відбувся в Брюсселі за участю перших керівників світових профспілок (а також – представників Європейського Союзу), де звернувся до них із запитанням, чи буде дозволено нашій Конфедерації представляти інтереси найманих працівників у МОП. То там навіть здивувалися й довго не могли зрозуміти, про що ж я питаю. Коли ж я роз’яснив оці «норми репрезентації», то у відповідь була німа сцена. Вони були глибоко здивовані такими «нормами». Більше того, Україна є членом МОП, а тому за цим можуть послідувати економічні й політичні санкції проти України. А за всю сторічну історію МОП лише п’ять разів такі санкції застосовувалися. Тричі вони стосувалися країн Африки, а ще два рази – Білорусі (у зв’язку з переслідуванням незалежних профспілок). Тож на такі санкції у випадку прийняття такого проекту Трудового кодексу може «нарватися» і Україна. Тепер – про пенсійну реформу. Ось є у мене з цього питання такий приклад. Гірники живуть в Україні в середньому 54 роки, в Казахстані – теж 54 роки, і в Росії так само. – Бо все однакове: умови праці, технічне забезпечення, організація роботи, зарплата… Але в Казахстані були у свій час знищені незалежні профспілки, вони припинили своє існування, зокрема, - у вуглевидобувному секторі. І там шахтарі ідуть на пенсію в 65 років, а живуть 54. В Україні чоловіки живуть 62 роки, а в Росії – 63. Тому нині влада пропонує таке, щоб розділити суспільство на дві частини. Жінкам пропонують збільшити на 5 років поетапно (і поки що говорять, що вік зростатиме щороку на шість місяців). Але я не дуже впевнений у цьому, бо може вийти так: прокинемося й почуємо, що о дванадцятій годині ночі за три хвилини під час великих і палких бійок між владою та опозицією в черговий раз було прийнято без обговорення новий закон про пенсійну реформу, в результаті якої жінки підуть на пенсію на п’ять років пізніше, ніж було, а чоловіки – на два роки. Щоб так: пішли на пенсію і вмерли. А ми прорахували, що якщо жінки підуть на пенсію на п’ять років пізніше, то в рік буде збиратися 500 мільйонів гривень для поповнення пенсійного фонду, а не вистачає нині – близько 40 мільярдів гривень. Тобто, - нічого таким рішенням не покривається. Але при цьому буде втрачено для молодих людей півтора мільйона робочих місць, а півтора мільйона жінок, не маючи здоров’я (які довго чекали пенсії за віком) будуть продовжувати працювати, а не підуть на заслужений відпочинок. Для чого таке робиться? А тепер давайте порахуємо інше: у нас фонд зарплати складає понад 200 мільярдів на рік, але 50 відсотків економіки працює в тіні (а в деяких галузях – до 70-ти відсотків). То якщо вивести економіку з тіні і сплачувати внески в три фонди страхування, податки, сплачувати внески до пенсійного фонду, то ми отримаємо в пенсійний фонд ще 35 мільярдів гривень. – Додатково. Але не говорять про подолання корупції в Україні. Тож, підсумовуючи, і можна сказати, що ця реформа направлена проти людей найманої праці. А ще ж багато чого іншого є… Наприклад, - зарплати в конвертах, нелегальні шахти в Луганській і Донецькій областях (а там працюють у підземних умовах навіть жінки і діти, там не дотримуються техніки безпеки і багато іншого, чого необхідно дотримуватися, а таких шахт – приблизно до 6 тисяч!). Я одного разу силами нашої профспілки забезпечував місцевим журналістам безпеку, щоб вони побачили, як і хто там працює, на тіньовому підприємстві. Побачили там підлітків, це хлопці 8-го класу одного з населених пунктів, які взагалі не ходили в школу, і фактично весь клас працював на цих нелегальних шахтах. Можете собі таке уявити? Це ж каліцтво для молодого покоління, там ці діти підривають собі здоров’я, а ще можуть і не отримати зароблені тяжкою працею гроші. Це рабська праця. Це використання дитячої праці, але таке явище в Україні існує. Тому, здавалося б, навіщо їм ще погіршувати існуюче законодавство? А я пояснюю: в Україні зроблено пріоритет не на запровадження нових технологій, не на подолання корупції, не на забезпечення кращого життя населення України, а - на отримання дешевої робочої сили. Тобто, вони вважають, що загонять людей у рабство, здешевлять робочу силу. а після цього сюди підуть інвестиції. А й навіщо їм ці іноземні інвестиції, коли минулого року із оподаткування виведено 28 мільярдів доларів? Тобто, вони везуть свої гроші під виглядом іноземних інвестицій, які знову не будуть оподатковуватись. У Законі України «Про соціальний діалог», який прийнятий 23 грудня минулого року (він був опублікований 18 січня цього року після підписання президентом) передбачаються такі норми репрезентативності у 6-й і 7-й статтях, де незалежні профспілки вже не матимуть права брати участь у соціальному діалозі. А що являє собою соціальний діалог? Це трьохсторонні відносини між роботодавцями, найманими працівниками у представництві профспілок і органами влади. Передбачається таким чином, що репрезентативні профспілки управлятимуть трьома фондами соціального страхування (а це зараз 20 мільярдів гривень, це – не державні кошти) вони використовуються не за призначенням і розкрадаються приблизно на 60 відсотків. А ще згідно цього Закону «Про соціальний діалог» передбачено, що новий склад учасників соціального діалогу формується на 6 років, а заявка на підтвердження норм репрезентативності (представництва) профспілок подається один раз на п’ять років. І якщо незалежні профспілки (чи якісь інші, що є незручними для влади) не зможуть підтвердити своєї репрезентативності, то вони тоді так само не мають права представляти людей найманої праці за кордонами України, вони не зможуть взяти участь в управлінні фондами соціального страхування (а це призначення регресу, допомоги при вагітності, при народженні дитини, при виплаті лікарняних і т п.). Тобто, закріплюється монополія старих профспілок при одночасному знищенні незалежних профспілок й усуненні їх із арени захисту людей найманої праці. Написано там також, що при вирішенні всіх питань соціального діалогу беруть участь лише репрезентативні профспілки. А репрезентативність (як це записано) буде визначати служба посередництва й примирення при Президенті України. Тобто, введено ще один орган контролю за профспілками.
