1. Найголовніше завдання полягатиме у зупинці репресивної машини ще на початку її руху. Через це найдієвішими можуть стати цехові громадські організації самозахисту - без відриву від робочого місця. Такі об’єднання повинні сигналізувати про найдрібніші утиски, переслідування чи репресії за політичні переконання. Порушення будь-чиїх прав мають призводити до акцій протесту колег по роботі, інших представників галузі. У влади має зникнути навіть думка про те, що когось можна залякувати чи переслідувати. Вертикаль такого самозахисту може починатися навіть із маленьких трудових колективів чи студентів однієї навчальної групи. Актуальним стає правило один за всіх і всі за одного.

2. Важливо забезпечити інформаційний обмін між організаціями взаємодопомоги. Найефективнішим майданчиком буде Інтернет. Сайти, інформагенції, блоги та постійна розсилка електронних і смс-повідомлень – це той інформаційний кисень, що живитиме рух самозахисту. Повідомлення про акції, переслідування та затримання активістів необхідно систематично розсилати у всі можливі ЗМІ, дипломатичні представництва, українські та зарубіжні правозахисні організації.

3. Невідкладно та якнайголосніше тиражуйте прізвища виконавців та замовників репресивних дій. Досвід показує, що значна частина "невідморожених” виконавців боятиметься оприлюднення їхніх імен. Багатьох це стримає від виконання вказівок або ж вони будуть виконані "для галочки”.

4. Усі заходи самозахисту повинні бути максимально публічними. Повідомляйте усіма можливими засобами масових комунікацій про кожен ваш крок. Для такої форми спілкування підходять прес-релізи, "відкриті листи”, публічні звернення тощо.

5. Налагодьте у своєму населеному пункті зв’язки з іншими організаціями колективного самозахисту. На початках найефективнішим може бути об’єднання з колегами по професії з сусідніх і навіть конкуруючих організацій. Варто шукати можливості розширення зв’язків зі спорідненими організаціями країн розвиненої демократії. Це дасть додаткові способи поширення інформації та збільшить громадський тиск на українську владу із-за кордону.

6. Наступним етапом має стати розширення колективного самозахисту на міжгалузевому рівні. Наприклад, у випадку переслідування студентів, на їхній захист виступають журналісти, підприємці, викладачі. У перші періоди міжгалузева співпраця буде найефективнішою в межах одного населеного пункту. Далі - у більших масштабах.

7. Треба діяти на випередження. Припустимо, створити публічні "Чорні списки” осіб, які відзначатимуться порушенням громадянських прав. Такі списки можна формувати від найменших населених пунктів і до всеукраїнського рівня. Для суспільства "Чорні списки” стануть сигналом, що зухвалі порушники свобод згодом відповідатимуть морально або ж згідно з кримінальним кодексом. Багатьох це утримає від протиправних дій.

Михайло БАСАРАБ, політолог