Главная » 2016 » Вересень » 1 » «А там, нагорі, не клерками мають бути, а - допомагати організаціям на місцях»
«А там, нагорі, не клерками мають бути, а - допомагати організаціям на місцях»
09.59
В ГАЗЕТІ І РАЗОМ З ГАЗЕТОЮ Продовжуючи подавати матеріали під цією новою рубрикою про нашу газету за минулі десять років, ми в цьому числі розповідаємо ще про одного члена редакційної колегії, про Сергія ДАШКОВСЬКОГО, який перед нещодавнім виходом на пенсію працював електрослюсарем на шахті «Гвардійська» Криворізького залізорудного комбінату. А оскільки його робота була пов’язана не тільки з газетою і з «Просвітою», а передусім – із незалежною профспілкою, то значна частина матеріалу буде присвячена саме цій його діяльності. Про неї він розповідав і у інтерв’ю для газети, і подавав свої дописи. Сергій ДАШКОВСЬКІЙ: «А там, нагорі, не клерками мають бути, а - допомагати організаціям на місцях» - Сергію Миколайовичу, коли у Вас розпочалася співпраця з «Просвітою», а потім - і з газетою «Промінь Просвіти», як складалася Ваша громадська робота? - Взагалі-то вийшло так, що я спочатку, в 1991-му році, познайомився з Миколою Івановичем КОРОБКОМ, що став керівником Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА в 2000-му році. Ми тоді зустрілися під час нашої каденції в Тернівській районній раді, коли він очолював депутатську групу «Справедливість» і був одночасно народним депутатом України. І на той момент я ще офіційно не став просвітянином. А в 1992-му я мав честь одним із перших вступити в Незалежну профспілку гірників України і маю квиток члена цієї організації на шахті «Гвардійська» під четвертим номером. У 2005-му році я був обраний заступником голови цієї профспілкової організації на шахті, а в лютому 2008-го став головою, коли попередній керівник, Едуард СТЕБА, вийшов на пенсію. - А з криворізькою «Просвітою» які тоді були стосунки? - У «Просвіту» я офіційно вступив у 2006-му році. Тоді я отримав членське посвідчення просвітянина, але й до того протягом багатьох років я співпрацював з «Просвітою» і відвідував збори, які відбувалися в різних приміщеннях і навіть на природі, бо тоді просвітяни ще не мали свого офісу. В тому ж 2006-му році я був обраний головою ревізійної комісії, і до цього часу мене з цієї посади ніхто не відкликав. - Працюючи на шахті «Гвардійська», Ви в складних, несприятливих умовах займались громадською роботою. - Працюючи на виробництві, не маєш достатньо часу, аби постійно виконувати свої громадські обов’язки. А працювати доводилось інколи і в позаробочий час. Були навіть і такі випадки, коли адміністрація підприємства ігнорувала мене як голову профспілки, перешкоджаючи в наданні відповідно до законодавства і до колективної угоди вільного від роботи часу для виконання громадських обов’язків представника профспілки. Тож доводилось інколи брати відпустку для цього, як мовиться, за власний рахунок, тобто – неоплачувану. А складними ті умови були, крім цього, ще й через те, що до громадської роботи в профспілці ставилися по-різному. І тут треба дещо деталізувати. Зокрема, якщо говорити про структуру організації та про її керівництво… Так, Володимир АЛЄКСЄЄНКО, бувши головою об’єднаної первинної організації ПАТ «КЗРК», мав би представляти всіх членів профспілки перед адміністрацією. І коли створювалася в 2004-му році ця об’єднана організація, то так і малось на увазі. Але ця особа почала себе поводити так, ніби він тут – як цар і. господар, а тому, значить, ніхто йому не може ані порадити нічого, ані підказати. Тим більше, - зобов’язати виконувати обов’язки відповідно до Статуту НПГУ. Ним було створено фактично власний профком. Тобто, за своєю ініціативою він ввів до складу профкому не голів первинних органзацій залізорудного комбінату (це керівники первинних організацій НПГУ шахт «Родина», «Октябрська», імені ЛЕНІНА, «Гвардійська» та шахтобудівельного управління), яких він ігнорував, а створив свій, «ручний» (так ми між собою його називали), аби приймали рішення ті, які потрібні були для нього, а не для всієї організації. - Коли ж все це розпочалося і як довго тривало? Наскільки вчасною була допомога з центру НПГУ, з Києва? - Розпочалося це з 2009-го року, коли була проведена конференція із переобрання голови об’єднаної профспілкової організації і його так і не було переобрано. На тій конференції був присутній заступник голови НПГУ Віктор АКІМОЧКІН. Тож в тому числі і він бачив, що від шахти «Октябрська» було представлено аж два протоколи засідань первинної організації (а не один, як це завжди має бути) Крім того, тодішній голова ревізійної комісії Андрій КОЗАК (із шахти імені ЛЕНІНА), виявив, що відповідно до фінансового звіту 26 з лишком тисяч гривень не вистачає. Однак це питання подальшого розвитку так потім і не мало. І тоді (на знак протесту проти фальсифікації протоколів на делегатів конференції) сім делегатів цієї конференції (включно зі мною) залишили зал, де вона відбувалась. Після цього ми представили звернення до голови НПГУ Михайла ВОЛИНЦЯ з констатацією факту фальсифікації, але той не звернув на нього належної уваги, заявивши, що там був його заступник (Віктор АКІМОЧКІН), котрий констатував, що конференція була легітимною, а наші протестні дії (коли ми залишили зал) є незаконними, а тільки дали можливість Володимиру АЛЄКСЄЄНКУ бути знову обраним. З 2009-го року ми неодноразово звертались до керівництва з вимогою привести справу з об’єднаною організацією відповідно до статутних вимог, але це нічого так і не дало. Тому й до цього часу Володимир АЛЄКСЄЄНКО очолює (тепер уже первинну) профспілкову організацію. І це сталося внаслідок того, що в 2012-му році він самочинно змінив назву організації. Тоді ми (Андрій КОЗАК, Микола НЕТІС, керівник первинної із шахти «Родина», і я) зробили подання до Жовтневої районної прокуратури про його незаконні дії, бо відповідно до чинного законодавства зміна в реєстраційних даних первинної організації може проводитись лише за рішенням зборів або конференції. АЛЄКСЄЄНКО ж їх не проводив, а разом зі своїм заступником Юрієм РОМАНЕНКОМ (якого призначив без згоди на те з легітимним профкомом) зробив протокол, який було подано в юстицію із подальшою перереєстрацією. І таким чином, порушивши закон, він начебто легітимізував організацію. - А яким же тоді було рішення прокуратури., куди прийшло подання на ті дії Володимира АЛЄКСЄЄНКА? - Прокуратура дала відповідь, що в його діях немає ніяких порушень законодавства і обгрунтувала свою таку відповідь тим, що органи, які здійснюють нагляд, не мають права втручатися у внутрішні справи громадських (в тому числі – профспілкових) організацій. Від мене ще було подано в прокуратуру заяву про крадіжку профспілкових коштів. Адже АЛЄКСЄНКО з 2011-го року по 2012-й не перераховував зібрані профспілкові внески шахти «Гвардійська» на рахунок профспілкової організації. Тобто, з людей бухгалтерія утримувала внески й перераховували на нього, а він повинен їх був переказати на рахунок організації шахти. Однак протягом цілого року він цього не робив. А моє звернення до ревізійної комісії організації НПГУ ПАТ «КЗРК» ніяких результатів не дало, оскільки Володимир АЛЄКСЄЄНКО категорично відмовлявся надавати йому документи. Андрій КОЗАК із цього питання звертався до голови НПГУ Михайла ВОЛИНЦЯ, також і я в лютому 2012-го року звертався до Ради голів НПГУ із заявою про те, що існує грубе порушення фінансової дисципліни паном АЛЄКСЄЄНКОМ, бо в Статуті НПГУ зазначено, що коли протягом трьох місяців відбуваються фінансові порушення., це питання вже підлягає розгляду на раді голів. Та, на жаль, я не зміг бути там присутнім особисто, але через голову міської організації НПГУ Юрія САМОЙЛОВА я передав заяву. Тож від нього я й отримав відповідь, що Віктор АКІМОЧКІН вважає, що це – внутрішнє питання і треба ним займатися й розбиратися на місці, а не в Києві. Тому так все й зависло. І буквально вже в цьому році, коли група активістів неодноразово зверталась до керівництва НПГУ з приводу фінансових порушень, Володимир АЛЄКСЄЄНКО вже почав забирати гроші у первинної організації шахти імені Леніна та у шахтобудівельного управління ПАТ «КЗРК». Були написані заяви головами цих організацій на Михайла ВОЛИНЦЯ про те, що відбувається незаконне затримання коштів. І що буде далі, поки що невідомо. - І як же в таких умовах почувалася тоді й сьогодні організація НПГУ на шахті «Гвардійська»? - А тоді, в 2012-му році було прийнято рішення первинними організаціями шахти «Гвардійська» і шахти «Родіна» відмовитися від відрахування профспілкових внесків через бухгалтерію, а щоб безпосередньо перераховувати їх на картку, яка була відкрита на первинні організації. І мене було запрошено на засідання «ручного» профкому, і там Юрій РОМАНЕНКО заявив, що «ДАШКОВСЬКИЙ залишив його без зарплати». Тобто, грубо кажучи, ми обрізали фінансування АЛЄКСЄЄНКУ і РОМАНЕНКУ. Так все було до того моменту, коли я склав свої повноваження після того, як вийшов на пенсію. Тоді, складаючи свої повноваження, я закрив картку, а кошти, які на той момент там були, роздав (відповідно до рішення профкому) всім членам профспілки, які на той час були в первинній організації шахти «Гвардійська». У січні 2015-го року за моєю заявою мене вже не обирали, бо на той час я кілька місяців перебував на пенсії, а відвідувати шахту «Гвардійську» ПАТ «КЗРК» не було можливості, оскільки для того, аби пройти на її територію, потрібно мати перепустку. Однак при звільненні з роботи перепустку у мене було вилучено, хоча відповідно до чинного законодавства голова профспілки має право безперешкодно з’являтися на території підприємства, де працюють члени його організації. На той час, коли були проведені збори й обрано нового голову, який протягом 3-х місяців не зміг приступити до виконання своїх обов’язків, не провів перереєстрацію організації, не зареєструвався у відділенні юстиції, мною було запропоновано перейти під юрисдикцію міської організації й надати тимчасово повноваження голови голові міської організації Юрію САМОЙЛОВУ. Він так і зробив, перереєструвавшись як тимчасово виконуючий обов’язки і до січня 2016 року, а в січні були проведені збори – і головою первинної організації було обрано Віктора Сергійовича ОНУЧКА, технічного інспектора гірничо-металургійного комплексу НПГУ, працівника дільниці охорони шахти «Гвардійська». Але й до цього часу перереєстрація у відділі юстиції так і не відбулася. - Того ж таки 2009-го року, коли відбулася та печально відома конференція з переобрання голови об’єднаної організації НПГУ на ПАТ «КЗРК», відбулися й непересічні події в криворізькому міському об’єднанні ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, коли проти нашого об’єднання було здійснено рейдерську атаку. А саме: 31 січня, коли відбувалися звітно-виборні збори, а Ви були головуючим на тих зборах. - Восени 2008 року були проведені збори нашої «Просвіти» і вирішено на початку 2009-го провести звітно-виборні збори відповідно до Статуту й чинного законодавства. Якраз спливали повноваження голови правління, Миколи КОРОБКА. В той момент і прийняли рішення про призначення мене головуючим наступних зборів. А далі було призначено мандатну комісію, яку очолила Валентина КРИВДА, - і 31 січня 2009-го року ті збори відбулися. - І які моменти тих зборів, на Вашу думку, були найскладнішими? - Не те що найскладніші, а здивувала сама поведінка осіб, що не мали ніякого відношення то нашої просвітянської організації, котрі при цьому намагалися діяти активно. Тоді було проведено і відеофіксацію всіх тих порушень, були зафіксовані незаконні дії нелегітимно обраного голови обласної організації Сергія ДОВГАЛЯ, а також – на той час іще членів «Просвіти» Наталі ІВАШКЕВИЧ, Любові БАЛАБАТ, а також таких осіб, як Євгенія ФЕДАШ, Руслан БІРЮКОВ, Юрій РОМАНЕНКО та інших, які не були причетні до «Просвіти». Це фактично була спроба проведення рейдерського захоплення представниками партійних структур партії «ВО «Батьківщина» та тих, що їх тоді підтримували. Але, на щастя, їм це не вдалося зробити, і збори було успішно проведено з усіма призначеннями. Причому – за присутності легітимно обраного керівника обласної просвітянської організації Миколи КОВАЛЕНКА. Головою знову було обрано Миколу КОРОБКА. Але за сприяння голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павла МОВЧАНА пізніше було зареєстровано в міському управлінні юстиції головою (начебто за фактом проведення зборів) Миколу КРАМАРЕНКА, кореспондента газети «Червоний гірник», який взагалі серед просвітян не числився. І з того часу (на міському, а пізніше – на обласному рівні) проводилися судові засідання. - Тож за результатами розвитку цих двох подій (у профспілковій організації і в просвітянській) виходить, що вище керівництво, яке знаходиться в Києві, не спроможне реально допомогти у розв’язанні конфліктів, які виникають, а тільки породжує цілу низку нових і не дозволяє організаціям працювати на повну силу й ефективно, так? - Відповідно. Хоч нагорі вище керівництво на те й існує, аби всіляко допомагати в роботі місцевим організаціям, сприяти їм у цьому, а не поводитися так, як себе поводять різного роду партійні клерки, бюрократи від партій. Як на мене, то високопоставлені керівники мають глибоко розумітися в суті справи й уміти розв’язувати конфлікти, а клерки (а це якраз і стосується нашого питання) вирішують, не вникаючи в суть проблеми, так, як їм вигідніше. - Ви, Сергію Миколайовичу, і сьогодні берете активну участь у роботі нашої просвітянської організації і в створеному в 2010-му році Криворізькому міському правозахисному товаристві. - Так, бо якщо раніше, як я вже говорив, до вересня 2014-го року. у мене було не так уже й багато часу для цього (це враховуючи мою безпосередню роботу на шахті, де я працював електрослюсарем, а також – у незалежній профспілці), то зараз, коли перебуваю на пенсії за віком, я маю і більше часу, і можливостей, а бажання не зменшились. Це ж і велика можливість поспілкуватися з однодумцями, хоча бувають інколи й непорозуміння. Я був присутній і на тих масових заходах у Кривому Розі, які відбувалися біля міськради на тлі подій у Луганській та Донецькій областях і робив їх відеофіксацію. Знімав і момент спробу підняття там російського прапору-триколору. І добре пам’ятаю, що коли намагалися підняти його разом із прапором нашого міста, то те вудлище з триколором просто склалося. І я це прокоментував так: «Господь бачить, що триколору в Кривбасі – не місце». Та й взагалі я багато разів займався фото- та відеофіксацією різних подій, у яких брали участь як наша незалежна профспілка, так і просвітянська та правозахисна організації (як у Кривому Розі, так і в інших містах України), створював і фільми. Матеріали ці виставлені в Youtооb і на Facebook. А нині, за відсутності нашого адміністратора на сайтах в мережі Інтернет Петра ЛИСЕНКА, який воює проти російського агресора на фронті, захищаючи Україну, я тимчасово виконую ці обов’язки, виставлячи матеріали на сайтах Криворізького міського правозахисного товариства, Українсько-польського партнерства з відродження Саксагані «Відріс» та «Інгулецький степ». До речі, на сайті КМПЗТ є спеціальна сторінка й для часопису «Промінь Просвіти», де у форматі pdf я виставляю його числа. Бесіду вів Сергій ЗІНЧЕНКО
