Виступаючи на семінарі «Стратегія розвитку профспілок у сучасних умовах», що проходив у Києві 22-23 липня, Олексій Кляшторний, керівник центру соціальних досліджень КВПУ, член тристоронньої антикризової робочої групи НТСЕР від КВПУ розповів про підводні камені й небезпеки законопроекту «Про соціальній діалог в Україні». Аналіз тексту цього документу засвідчує: юридичних пасток з надто відчутними практичним наслідками для вільних профспілок там приховано чимало, адже його автори далекі від належності до осіб з обмеженими інтелектуальними можливостями. З приводу багатостраждального законопроекту Олексій Кляшторний розповів таке:
- Проект закону треба розглядати в контексті процесів, що відбуваються в правовому полі України. Вже вдруге за історію незалежної України ініційовані ФПУ, ці процеси мають на меті знищення її конкурентів – вільних профспілок. Що таке спроба здійснюється не вперше, було зазначено й у листі-зверненні генерального секретаря МКП Гая Рейдера до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і голови Верховної Ради Володимира Литвина У листі містилася пропозиція відкласти розгляд законопроекту «Про соціальній діалог…» на пленарному засідання ВР й особливо підкреслювалось, що вже вдруге за часів незалежності України здійснюється спроба знищити вільні об’єднання та ведення вільних колективних переговорів. Під першою спробою розумілося прийняття закону «Про профспілки» від ????? року, який також встановлював жорсткі умови для існування вільних профспілок.
Однією з причин такого ставлення ФПУ до потенційних партнерів є втрата її статусу всеукраїнського монополіста у справі захисту прав трудівників, спричинена самим фактом існування вільних профспілок.
Що це так, засвідчують такі факти. Величезна кількість колективних договорів, які ФПУ рахує у своєму активі, заключена не з профспілками, що функціонують на підприємствах, в установах і організаціях, а з „вільно обраними представниками трудящих”. Скажімо, в Запорізький області таких договорів – близько 40% (за даними профспілковців області). Це свідчить, що на величезній кількості підприємств профспілкових організацій просто немає. А ті, що колись там існували і належали до структур великих галузевих профспілок (що, своєю чергою, входять до ФПУ), зараз фактично припинили своє існування.
У законодавстві зараз міститься багато посилань на те, що конкретні аспекти  трудових відносини на підприємстві мають бути врегульовані колективним договором  за погодженням з профспілками АБО вільно обраними представниками трудящих. Тому юридичні управління роботодавців наполягають на існуванні колдоговору – аби дотриматися букви закону. Однак роботодавець зацікавлений в тому, щоб укладати його з вигідною, слухняною, „своєю” людиною (представником колективу). Отож виходить, що зараховуючи такі договори до свого активу, ФПУ з одного боку визнає факт свого саморуйнування зсередини, а з другого, патронує укладання фактично фіктивних, невигідних трудівникам колдоговорів.
Чи не є це однією з причин того, що ФПУ втрачає довіру, а кількість зареєстрованих профспілок в Україні постійно зростає – нині легалізовано понад 130 всеукраїнських профспілкових організацій. На жаль, зростає вона значною мірою й за рахунок „жовтих” профспілок, створених самими роботодавцями. Створюються й просто навколополітичні, підприємницькі структури, які юридично оформлені як профспілки. Формально зареєструвати профспілку – і під її виглядом будь-що – не важко. Однак навіть такі профспілки становлять загрозу для мегапрофспілки-монополіста:
вже сьогодні вони пропонують створити спільні представницькі органи за принципом «1 всеукраїнська профспілка – 1 голос”. І тоді більшість у таких органах, від яких делегуватимуть представників до обласних правлінь фондів соціального страхування, до всеукраїнських тощо, не належатиме ФПУ. Саме тому ця організація об’єктивно не може змиритися з фактом зникнення одноманітності у профспілковому просторі й боротиметься проти інших профспілок, вдаючися при тому до ігнорування міжнародних правових засад, що забезпечують профспілкову діяльність у країнах Європи й світу.
Міжнародне право, зокрема конвенції МОП, містять кілька ключових мо ментів і будуються на кількох фундаментальних принципах. Перший з них –  право на об’єднання передує принципу репрезентативності. Принцип репрезентативності ніколи не повинен застосовуватись у такий спосіб, щоб перешкоджати утворенню нових профспілок і виконанню ними свої функцій. Ба більше: принцип репрезентативності грає допоміжну роль, його дотримання не бути може бути перешкодою реалізації права на об’єднання. 
Самий по собі він має позитивну роль, перешкоджає тому, щоб від імені трудящих виступали організації й люди, на це не уповноважені. Однак критерії репрезентативності мають бути заздалегідь визначені й стабільні, вони не повинні докорінно змінюватися на догоду окремим інтересам, як це трапилося з уведенням поправок до законопроекту комітетом В. Хари. І МОП ніколи не визнає таких критеріїв.
Надзвичайно важливо також, аби критерії репрезентативності відповідали національним умовам функціонування профспілок. Для прикладу, у Бельгії критерій репрезентативності дорівнює 20% охоплення профспілкою працівників галузі. Для Туреччини навіть 10-ти відсотковий бар’єр є надто високим. Для України, видається, зависоким може бути  визнаний і 5% бар’єр.
До всього, перед визначенням критеріїв репрезентативності повинні відбутися широкі консультації з існуючими профспілковими об’єднаннями, і вже на основі діалогу і випрацювання спільної позиції ці норми мають бути встановлені. А зараз лобісти законопроекту всіляко намагаються зробити вигляд, що ці широкі консультації мають місце, хоча це не відповідає дійсності. 
Сам принцип репрезентативності застосовується по-різному залежно від форми ведення соціального діалогу в тій чи іншій державі. Є дві базові форми соціального діалогу, і критерії репрезентативності для двох різних форм соціального діалогу мають бути різними. Одна з форм – консультації, друга – колективні переговори.
Перший варіант законопроекту про соціальний діалог, який був внесений президентом України, і той варіант, що був прийнятий у першому читанні за формального авторства Стояна і Сухого, стосуються лише консультацій. А проте, консультації не є обов’язковими. Тобто уряд може спитати думку профспілок і роботодавців, однак остаточне рішення цілком залежить від нього. Колективні переговори – це зовсім інша справа. Є сторони, є договір, і остаточне рішення має бути погоджене з усіма сторонами. Зрештою, критерії репрезентативності профспілок, застосовувані для отримання права підписання ними колективних, галузевих угод тощо ні в якому разі не мають бути обмежувальним чинником у функціонуванні самої профспілки й виконанні нею своїх обов’язків з захисту інтересів трудівників.
Неочікуване внесення до законопроекту нових чотирьох статей, здійснене паном Папієвим, суттєво змінило зміст документу: спершу законопроект стосувався лише принципів формування національної тристоронньої ради, обласних рад та проведення консультацій, а після внесених поправок раптом почав стосуватися і колективних договорів, галузевих угод та поділу профспілок на тих, кого можна допускати до укладання колдоговорів, а кого – ні. Лише чотири статті докорінно змінили суть законопроекту та принципи ведення соціального діалогу в державі.
Прес-служба КВПУ